Державний історико-культурний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка" створено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1992 р. на базі нерухомих пам'яток культурної спадщини і природи низки сіл Звенигородського району Черкаської області: Шевченкового (колишня Керелівка), Моринців, Будища, відтворених меморіальних садиб у Моринцях та Літературно-меморіального музею Т.Шевченка в с. Шевченковому (існує з 1939 р.), пов'язаних з дитинством, життям і творчістю Тараса Шевченка, з метою збереження Шевченківських меморіальних місць.

Указом Президента України № 74/2006 від 26 січня 2006 року Заповіднику надано статус національного з подальшою назвою - Національний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка". Заповідник віднесено до сфери управління Міністерства культури і туризму України. Управління здійснює Державна служба з питань національної культурної спадщини.

Загальна площа заповідника складає 27,3 га. Він об'єднує низку історико-культурних комплексів: Літературно-меморіальний музей Т.Г.Шевченка в с. Шевченкове, музей історії села Вільшани, Моринський меморіал.

До складу Заповідника входить 43 об'єкти культурної спадщини, що мають історичну, наукову та культурну цінність.

Загальна кількість фондових одиниць зберігання 7800.

Історія заповідника розпочалася з історії садиби, на якій пройшло дитинство поета Т.Г.Шевченка. Дворище, як відомо, не було дідівщиною Шевченка, а належало селянинові Тетерюкові. Стояла на нім біла хата з яблунею. Була і клуня, і повітка, і інші господарські споруди. Все це у 1816 році і відкупив батько Тараса - Григорій Іванович Шевченко при добрій грошовій помочі свого батька та рідного дядька. Знаємо, що Григорій Іванович та Катерина Якимівна посиротили дітей дуже рано, недовго господарювала на цій садибі мачуха Оксана Терещенчиха. Батьківщину успадкував старший син Микита, а по ньому - його діти.

Організатором збереження місця, де стояла хата батьків Тараса Шевченка, був фельдшер керелівської земської лікарні за прізвищем Нетесюк. Тоді склалася діяльна громада селян, що попри заборони властей, робили все можливе для гідного пошанування пам'яті Кобзаря. Було огороджено місце, де стояла хатина, розбитий квітник.

Громадою встановили і перший пам'ятний знак, - це відбулося 1908 року, - жорнове коло з написом: "Тут була хата Тараса Григоровича Шевченка".

Після 1917 р. на садибі було встановлене гіпсове погруддя Тараса Шевченка. Пізніше, замість погруддя встановили невелику постать Кобзаря в кожусі. В 1927 році на вищезгаданий постамент піднесли погруддя поета, зроблене з цементу і піску талановитим звенигородським скульптором Калеником Терещенком.

Будівництво літературно-меморіального музею розпочалося 1935 року, а в 1939 р. на початку березня, в переддень 125 річниці з дня народження поета, нове приміщення музею гостинно відчинило двері назустріч шанувальникам Шевченкового слова.

Інформація сайту: http://sputnic-zven.com.ua